Таким промовистим висловом Івана Франка розпочався захід з нагоди 150-річчя від народин Агатангела Кримського, визначного українського вченого-енциклопедиста, історика української мови, одного з фундаторів першої української Академії наук.
Не мав ані крапли в собі української крови, з роду чужинець, але назавше став українцем.
Чому ж так пристрасно тягнуло Агатангела Кримського до цієї культури?
«Мені здавалося гріхом не побігти на пособу моїй Неньці, яку я допіру обрів, – я не хтів бути “зрадником”. І я побіг. Кожнісіньку вольну од «офіціальних» занять часину я й присвячував Україні. Перша ознака національності є мова, – я нею найперше й заклопотався, пильно читав усілякі книжки, особливу увагу звертав на етнографічні матеріали, перечитав усякі філологічні праці…» (З листа до Бориса Грінченка від 30 червня 1892 року).
«Нам одібрано всякі мінімальні, елементарні права. Для нас і говорити своєю мовою – то вже є злочин; нашій нації гірше, ніж усім іншим націям».
Спростовував генетичну основу сприйняття українця, доводив, що українство передусім на духовному рівні є визначальним.
Чому вченого абсолютно не цікавили публікації за кордоном? Чому в Галичині?
Це маніфестація зневаги до свого. Уважав за потрібне розвивати свою наукову мову.
Чому був байдужим до усталених у науковій парадигмі регалій? Не дбав про це.
Головно – процес пізнання й незалежність.
Дослідники досі рахують, скількома мовами володів Агатангел Кримський. А він сам жартома відповідав:
«Легше буде сказати, яких я мов не знаю».
Уважається, що він знав не менше 60 мов.
Про це та інше йшлося у виступах викладачів кафедри юридичної лінгвістики та практичної психології, здобувачів вищої освіти, зокрема Михайла Бичкова «Кримський подарунок», Олександри Попової «Українська граматика Агатангела Кримського» та Вікторії Шевченко «Цікаві факти з біографії».
