Гарантом дотримання стратегічного курсу на євроінтеграцію є Президент України. Це закріплено в Конституції України. Він забезпечує політичний діалог із нашими партнерами в ЄС та підписує необхідні євроінтеграційні
закони, які ухвалює парламент. Фактично, “зоною відповідальності” Президента є сталість і безперервність процесу європейської інтеграції України.
Від парламенту залежить своєчасне ухвалення євроінтеграційних законопроєктів, що відповідають Угоді про асоціацію між Україною та ЄС. При цьому вносити їх на розгляд можуть Президент, самі народні депутати і Кабінет Міністрів України. Існує визначений графік, за яким потрібно ухвалювати ті чи інші закони, щоб Угода про асоціацію виконувалася вчасно.
Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади розробляють підзаконні акти (наприклад, постанови і розпорядження), необхідні для виконання євроінтеграційних законів, національні євроінтеграційні програми і відповідають за їхню якісну і вчасну реалізацію. Головним відповідальним за євроінтеграцію в уряді є Віцепрем’єр-міністр з європейської та євроатлантичної інтеграції. Йому допомагає Урядовий офіс координації європейської та євроатлантичної інтеграції, який, зокрема, розглядає законопроєкти на їхню відповідність євроінтеграції.
Не рідше ніж раз на рік Україна та Євросоюз підбивають підсумки роботи та окреслюють плани на спеціальних зустрічах: самітах Україна-ЄС і Раді асоціації між Україною та ЄС. Саміти є зустрічами на вищому рівні – президентів України, Європейської Ради та Європейської комісії, де обговорюються стратегічні питання. Рада асоціації, своєю чергою, – це зустріч на рівні міністрів і членів урядів України та ЄС для вирішення практичних питань інтеграції.
Інші органи державної влади України виконують євроінтеграційні закони, акти Президента й уряду.
Щоб процес євроінтеграції України відбувався швидше, громадяни можуть голосувати за політичні сили, які чітко заявляють про свою підтримку європейської інтеграції. А крім того, активно висловлювати свою позицію, вимагаючи від парламенту ухвалення необхідних законів, а від інших органів влади, у тому числі місцевих, – їхнього виконання.