1 вересня виповнилось 10 років від тоді, як перестало битись серце засновника Луганського державного університету внутрішніх справ Едуарда Олексійовича Дідоренка.
За 49 років служби в правоохоронних органах він пройшов шлях від молодшого лейтенанта до генерала–полковника, від помічника оперуповноваженого карного розшуку до начальника УВС Івано-Франківської області, від заступника до першого заступника Міністра внутрішніх справ Узбецької РСР.
у 1993 році Дідоренка О.Е. очолив створений за його ініціативою спеціалізований навчальний заклад -Луганське училище міліції ( у 1994 р.-Луганський інститут внутрішніх справ, у 2002 р.-Луганська академія внутрішніх справ, з 2005 р.-Луганський державний університет внутрішніх справ) і перебував на посту його керівника до останніх днів свого життя…
Саме в навчальному закладі генерал прагнув передати свій накопичений безцінний досвід молодому поколінню. За його керівництва виш увійшов до числа найбільш успішних і динамічних наукових та освітніх навчальних закладів на Сході України.
Віддаючи всі сили та енергію інтересам суспільства і держави, розвитку юридичної науки, Едуард Олексійович був одним з перших творців концепції боротьби з організованою злочинністю, активний учасник розроблення законів. Яскравим свідоцтвом його наукового та творчого потенціалу склали 70 наукових праць, понад 100 пропозицій та експертних висновків до проектів законодавчих актів України.
Генерал поспішав жити, намагаючись кожний новий день наповнити корисними справами. Сил та бажання творити вистачало на все.
Та доля склалася так, що серце видатної особистості (професора, члена-кореспондента Академії правових наук України, заслуженого юриста України, почесного громадянина Луганська та Луганської області, голови ради ректорів ВНЗ Луганської області, нагородженого орденом за заслуги 3-го і 2-го ступеня, орденом князя Ярослава Мудрого 5-го ступеня, Почесною грамотою Верховної Ради України) зупинилось 1 вересня, саме у день, коли він повинен був привітати курсантів з початком нового навчального року.
Традиційно, у цей день увесь колектив університету вшановує пам’ять першого ректора. Запалюються свічки пам’яті, в церкві справляється поминальна панахида. Співробітники університету , його вихованці, друзі та соратники згадують Едуарда Олексійовича теплими словами, як талановиту людину, життя та діяльність якої гідні поваги та наслідування.
